Завод Idemitsu в Японії (Тіба): де виробляють оливи Zepro

Коли йдеться про японські моторні оливи, за словом «якість» майже завжди стоїть конкретне місце на мапі. Для компанії Ідеміцу Косан (出光興産株式会社, Idemitsu Kosan Co., Ltd.) таке місце — виробничий комплекс Тіба (千葉事業所, Тіба дзігьосьо) на березі Токійської затоки. Це найбільший майданчик групи Idemitsu, єдиний у Японії центр виробництва мастильних матеріалів компанії та батьківщина олив Idemitsu Zepro (出光ゼプロ), які сьогодні заливають у двигуни по всьому світу. У цій статті ми докладно розповімо про історію заводу, ключові етапи його будівництва та розвитку, про людей, які його створювали, і про продукцію, яку тут випускають.

Де розташований завод і чому саме там

Комплекс розташований у місті Ітіхара (市原市, Ітіхара-сі) префектури Тіба (千葉県, Тіба-кен), у прибережному районі Анесакі-кайган (姉崎海岸). Це серце промислової зони Кейо (京葉工業地帯, Кейо когьо тітай) — гігантського індустріального парку, що простягнувся вздовж східного берега Токійської затоки.

Вибір місця на початку 1960-х років був стратегічним. Японія переживала період високих темпів економічного зростання: країна стрімко автомобілізувалася, попит на бензин, дизельне паливо та мазут зростав рік у рік, а головним центром споживання залишався столичний регіон Кейхін (京浜) — агломерація Токіо та Йокогами. Компанії Idemitsu, яка на той момент мала лише один нафтопереробний завод у Токуямі (徳山製油所, Токуяма сейюсьо, запущений 1957 року) на південному заході країни, був потрібен потужний майданчик поруч зі столицею. Глибоководний берег Токійської затоки давав змогу приймати великотоннажні танкери з близькосхідною нафтою, а близькість до Токіо скорочувала логістичне плече до мінімуму.

Хто збудував завод: Сазо Ідеміцу та його філософія

Рішення про будівництво ухвалював особисто засновник компанії Сазо Ідеміцу (出光佐三, Ідеміцу Садзо, 1885–1981) — одна з найяскравіших постатей в історії японського бізнесу, людина, яка 1911 року створила Idemitsu як маленьку крамничку з продажу мастильних олив у портовому місті Модзі й перетворила її на найбільшу незалежну нафтову компанію Японії. Саме Сазо Ідеміцу став прототипом головного героя знаменитого роману Наокі Хякути (百田尚樹) «Людина, яку називали піратом» (海賊とよばれた男, Кайдзоку то йобарета отоко), відзначеного головною книжковою премією Японії та екранізованого 2016 року.

На момент будівництва заводу в Тібі за плечима Сазо Ідеміцу вже була легендарна операція 1953 року — «інцидент із танкером Ніссьо-мару» (日章丸事件, Ніссьо-мару дзікен), коли компанія в обхід блокади британського флоту вивезла нафту з Ірану, кинувши виклик міжнародним нафтовим гігантам. У тій операції ключову роль відіграв молодший брат засновника — Кейсуке Ідеміцу (出光計助, Ідеміцу Кейсуке, 1900–1994), який таємно вилетів до Ірану й особисто провів переговори про закупівлю нафти. Забігаючи наперед: саме Кейсуке згодом, уже як другий президент компанії (1966–1972), керуватиме Idemitsu в роки найважливіших етапів розширення заводу в Тібі.

Тібський НПЗ будували як утілення принципів Сазо Ідеміцу: незалежність від іноземного капіталу, вертикальна інтеграція «від нафтової свердловини до бензоколонки» та знаменита філософія «поваги до людини» (人間尊重, нінген сонтьо) і «великої родини» (大家族主義, дайкадзоку сюгі). Показова деталь: на території підприємств Idemitsu, включно із заводами та НПЗ, з ініціативи засновника зводили синтоїстські святилища Мунаката (宗像神社, Мунаката дзіндзя) — філії храму з рідної префектури Сазо, присвяченого богиням — покровителькам мореплавства.

Будівництво та запуск: січень 1963 року

Тібський нафтопереробний завод (千葉製油所, Тіба сейюсьо) добудували в січні 1963 року (38-й рік епохи Сьова), і він став другим НПЗ компанії після Токуями. 31 січня 1963 року на заводі урочисто провели церемонію першого розпалювання печей (火入れ式, хіїресікі) — про це на першій шпальті написала газета «Тіба Ніппо» (千葉日報).

Масштаб проєкту вражав сучасників. На момент запуску це був найбільший нафтопереробний завод Японії з потужністю переробки 100 000 барелів нафти на добу (близько 16 000 кубометрів), а в тогочасній пресі його називали «першим на Сході» (東洋一). На майданчику збудували резервуар із плавучим дахом місткістю 60 000 тонн — на той момент найбільший у світі. Метою будівництва офіційно називали задоволення попиту на нафтопродукти, який стрімко зростав у столичному регіоні.

Цікаво, що вже на момент запуску завод задумували не як класичний «димний гігант», а як «завод-парк» (公園工場, коен кодзьо): по периметру висадили зелений пояс, а саме підприємство проєктували з огляду на ландшафт і сусідство з житловими районами — підхід, що значно випередив свій час.

Завод проти держави: бунт Ідеміцу

Доля заводу з перших днів виявилася вплетеною в один із найдраматичніших епізодів історії японської нафтової галузі. У липні 1962 року, за пів року до запуску, в Японії набув чинності Закон про нафтову промисловість (石油業法, секію гьохо), який запроваджував державне регулювання обсягів виробництва. Новенькому заводу, гордості компанії, дозволили працювати лише на половину потужності — 50 000 барелів на добу.

Сазо Ідеміцу, який усе життя боровся з картелями та держконтролем, публічно заявив, що закон «шкодить інтересам споживачів і ставить під загрозу саме існування нафтової галузі». У листопаді 1963 року, на знак протесту проти квот, які розподіляли через галузеву асоціацію, Idemitsu демонстративно вийшла з Федерації нафтової промисловості Японії (石油連盟, Секію реммей) — безпрецедентний крок для японської корпоративної культури. Компанія повернулася до Федерації лише в жовтні 1966 року, коли систему примусового регулювання виробництва формально скасували. Цей епізод, у центрі якого опинився саме завод у Тібі, увійшов до всіх підручників з історії японського бізнесу як «бунт Ідеміцу».

Основні етапи розвитку заводу

1967 рік: світова першість в екології

У 1967 році завод пройшов другу чергу будівництва — було введено в дію другу установку атмосферної дистиляції нафти, що різко збільшило потужність. Але головна подія того року мала світове значення: у вересні 1967 року в Тібі запрацювала перша у світі установка прямої гідродесульфуризації мазуту (重油直接脱硫装置, дзюю тьокусецу дацурю соті). Японія тоді задихалася від смогу та «хвороби Йоккаїті» — астми, спричиненої сірчистими викидами промисловості, і технологія Idemitsu, що видаляла сірку безпосередньо з важких залишків близькосхідної нафти, стала проривом у боротьбі за чисте повітря. Символічно, що через пів століття саме «сірчана» експертиза заводу ляже в основу його акумуляторного майбутнього — але про це нижче.

1968 рік: народження дослідницького центру мастильних матеріалів

У 1968 році по сусідству із заводом, у тому самому районі Анесакі-кайган, відкрився Дослідницький центр мастильних матеріалів Idemitsu — Ейгьо кенкюсьо (営業研究所). Це єдиний у Японії дослідницький інститут, повністю присвячений мастильним матеріалам. Саме тут понад пів століття розробляють усі автомобільні та індустріальні оливи Idemitsu: інженери центру працюють на молекулярному рівні — від підбору модифікаторів тертя до аналізу поведінки полімерів в оливі на синхротроні SPring-8. Зв'язка «дослідницький центр + виробництво базових олив + лінія блендингу та фасування» на одному майданчику — унікальна конкурентна перевага Idemitsu.

1975 рік: нафтохімія та «50 трубопроводів»

У лютому 1975 року поруч із НПЗ запрацював нафтохімічний завод Idemitsu (出光石油化学千葉工場, Ідеміцу секію кагаку Тіба кодзьо), який виробляє етилен, пропілен, ароматичні вуглеводні та полімери. НПЗ і нафтохімічний завод з'єднали між собою близько 50 трубопроводів, якими передають сиру нафту, скраплений газ, важкі фракції, водень та енергоносії. Така інтеграція «нафтопереробка + нафтохімія» на одному майданчику дала змогу оптимізувати кожну фракцію нафти й стала взірцем ефективності для всієї галузі: з 1986 по 2011 рік комплекс 25 років поспіль отримував нагороду національного конкурсу енергозбереження Міністерства економіки, торгівлі та промисловості Японії — жодне інше підприємство країни не втримувало цього титулу понад 20 років.

2017 рік: єдиний комплекс Тіба

У жовтні 2017 року, коли віцепрезидентом компанії вже був Сюн'їті Кіто (木藤俊一, Кіто Сюн'їті), який очолив її в квітні 2018-го, НПЗ і нафтохімічний завод адміністративно об'єднали в єдину структуру — виробничий комплекс Тіба (千葉事業所). Метою об'єднання стало посилення конкурентоспроможності завдяки наскрізному управлінню нафтопереробкою та нафтохімією. Згодом цю модель поширили й на інші майданчики групи.

Завод сьогодні: цифри та продукція

Сучасний комплекс Тіба — найбільше підприємство групи Idemitsu. Установка атмосферної дистиляції розрахована на переробку 200 000 барелів нафти на добу; за рік комплекс переробляє близько 10 мільйонів кілолітрів нафти й випускає приблизно 20% усіх нафтопродуктів компанії, забезпечуючи паливом столичний регіон Японії.

Продуктовий кошик комплексу поділяється на чотири великі напрями. Перший — паливо: скраплений газ, бензин, лігроїн, гас і авіапаливо, дизельне паливо, мазут. Другий — нафтохімія: етиленова установка потужністю 374 000 тонн на рік, виробництво бензолу та параксилолу, поліпропілену та інших полімерів. Третій — високомаржинальні продукти: функціональні хімікати та інженерні пластики. І четвертий, ключовий для автомобілістів, — мастильні матеріали.

Мастильні матеріали: чому Zepro — це Тіба

Тут ми підходимо до головного для кожного, хто купує японські оливи. Виробничий комплекс Тіба — єдиний майданчик Idemitsu в Японії, де виробляють мастильні матеріали: лише тут компанія має потужності з випуску базових олив із нафтової сировини. На території НПЗ працює і цех змішування та фасування мастильних матеріалів (潤滑油充てん所), де базові оливи поєднують із пакетами присадок і розливають у фірмові каністри.

Інакше кажучи, кожна каністра моторної оливи Idemitsu Zepro з маркуванням Made in Japan проходить повний цикл саме на цьому заводі: від переробки нафти та виробництва базової оливи до блендингу за рецептурами сусіднього дослідницького центру Ейгьо кенкюсьо та фасування готового продукту. Коли 2010 року Idemitsu виводила на ринок оновлену оливу Zepro Eco Medalist (ゼプロ・エコメダリスト) стандарту SN/GF-5 0W-20, компанія демонструвала журналістам саме фасувальний цех Тібського НПЗ і наголошувала: завод відповідає за виробництво базових олив компанії та випуск нової лінійки Eco Medalist.

Сама лінійка Zepro розвивалася разом з еволюцією японських двигунів. Перший Zepro Eco Medalist — низьков'язка енергоощадна олива для економних автомобілів — надійшов у продаж ще в грудні 2004 року в тодішньому найвищому класі SM/GF-4. З кожним оновленням стандартів API та ILSAC оливу модернізували: SN/GF-5 у 2010 році, згодом поява наднизьков'язких продуктів 0W-16 для гібридів. Крім Eco Medalist, до родини входять Zepro Touring (ゼプロ・ツーリング) — повністю синтетичний універсал 5W-30, Zepro Euro Spec для європейських автомобілів, дизельні та мотоциклетні продукти, а також трансмісійні рідини ATF і CVTF.

Цікавий факт для розуміння брендової географії: з 2021 року на внутрішньому японському ринку, після об'єднання мереж АЗС Idemitsu та Showa Shell під вивіскою apollostation, оливи Zepro на японських заправках перейменували на apollostation oil. При цьому самі продукти й місце їхнього виробництва не змінилися, а бренд Zepro продовжив життя як міжнародна лінійка Idemitsu — саме під цим ім'ям оливи з Тіби постачають на експортні ринки, зокрема й в Україну. Тож каністра Zepro на полиці українського магазину — це в буквальному сенсі продукція заводу в Ітіхарі.

Варто додати, що розробки центру Ейгьо кенкюсьо лягають в основу не лише фірмових лінійок Idemitsu: компанія десятиліттями виступає OEM-виробником оригінальних олив і трансмісійних рідин для японських автоконцернів, і технологічна база цих продуктів — та сама тібська зв'язка «дослідження + базові оливи + блендинг».

Люди заводу: три покоління керівників

Історія заводу в Тібі — це історія трьох знакових постатей компанії. Сазо Ідеміцу (出光佐三) — засновник, який ухвалив рішення про будівництво й перетворив завод на символ незалежності японського капіталу; він керував компанією до 1966 року, потім обіймав посаду голови ради директорів і помер 1981 року у віці 95 років — імператор Сьова присвятив його пам'яті жалобний вірш, випадок винятковий для підприємця.

Кейсуке Ідеміцу (出光計助) — молодший брат засновника й другий президент компанії (1966–1972), герой іранської операції 1953 року. На роки його президентства припали найважливіші етапи розвитку заводу: друга черга будівництва, пуск першої у світі установки гідродесульфуризації мазуту та відкриття дослідницького центру мастильних матеріалів. Кейсуке також очолював Федерацію нафтової промисловості Японії й був нагороджений орденом Вранішнього сонця.

Сюн'їті Кіто (木藤俊一) — віцепрезидент із 2017 року та президент компанії в 2018–2025 роках (нині голова ради директорів), за якого завод пережив структурну трансформацію: об'єднання НПЗ і нафтохімічного виробництва в єдиний комплекс, а згодом запуск програми твердих електролітів, що визначила майбутнє майданчика.

Нова ера: від сірки з нафти — до акумуляторів майбутнього

Найзахопливіший розділ історії заводу пишеться просто зараз. Ще в середині 1990-х років дослідники Idemitsu виявили, що сірка — побічний продукт знесірчення нафти, тієї самої технології, у якій Тіба була світовим піонером із 1967 року, — може слугувати сировиною для твердих електролітів, ключового матеріалу повністю твердотільних літій-іонних акумуляторів.

Сьогодні на території комплексу вже працюють дві малі демонстраційні установки з випуску твердих електролітів. У лютому 2025 року компанія ухвалила рішення про будівництво в Тібі великої установки сульфіду літію (Li2S) потужністю близько 1000 тонн на рік — цього вистачить на акумулятори для 50–60 тисяч електромобілів (еквівалент 3 ГВт·год на рік). Інвестиції становлять близько 21,3 млрд єн, з яких до 7,1 млрд субсидує Міністерство економіки, торгівлі та промисловості; завершення будівництва заплановано на червень 2027 року. Паралельно у 2026 році стартувало будівництво великої пілотної установки твердих електролітів (генпідрядник — Тійода Како Кенсецу, 千代田化工建設), на церемонії встановлення першої колони в травні 2026 року були присутні представники Toyota (トヨタ自動車): разом з автогігантом Idemitsu планує комерціалізацію твердотільних акумуляторів у 2027–2028 роках.

Так завод, збудований для заправлення перших японських «народних автомобілів» бензином, готується живити електромобілі наступного покоління — залишаючись при цьому домівкою класичних моторних олив.

Висновок

Виробничий комплекс Тіба — це концентрована історія японської нафтопереробки: рекорди 1960-х, екологічні прориви, боротьба за незалежність, інтеграція з нафтохімією та розворот до технологій майбутнього. Але для автомобіліста головне в цій історії просте: Тіба — єдине місце в Японії, де Idemitsu виробляє мастильні матеріали, і саме тут, під контролем найстарішого в країні профільного дослідницького центру, народжуються оливи Idemitsu Zepro. Обираючи Zepro японського виробництва, ви отримуєте продукт із того самого майданчика, який шість десятиліть задає стандарти галузі — від першої у світі установки знесірчення до матеріалів для твердотільних акумуляторів.