Найдивніша книга про марксизм, написана капіталістом
Уявіть собі картину: 1966 рік, Токіо (東京), штаб-квартира однієї з найбільших нафтових компаній Японії. Вісімдесятирічний засновник фірми — людина, яка збудувала імперію з нуля, кинула виклик англо-американським нафтовим картелям і увійшла в історію як символ японського підприємництва, — сидить в оточенні співробітників секретаріату президента і... всерйоз розбирає Карла Маркса (カール・マルクス). Не для того, щоб розгромити своєю критикою. І не для того, щоб повністю погодитися. А щоб зрозуміти — де вони з Марксом ішли однією дорогою і де їхні шляхи розійшлися.
Так народилася книга «Якби Маркс народився в Японії» (マルクスが日本に生まれていたら) — стенограма навчальних семінарів, під час яких співробітники компанії «Ідеміцу косан» (出光興産) ставили запитання, а її засновник Ідеміцу Садзо (出光佐三, 1885–1981) відповідав. Перше видання вийшло 1966 року (41-й рік Сьова), нове видання випустило видавництво «Сюндзюся» (春秋社).
Чому книга воскресла через півстоліття
Історія перевидання сама по собі прикметна. У передмові до нового видання, підписаній відділом кадрів «Ідеміцу косан» у липні 2013 року, розповідається: запис семінарів був колись зведений у брошуру під тією самою назвою і поширювався серед співробітників. Попит іззовні не вщухав, і брошуру було доопрацьовано та видано комерційно.
Друге життя книзі дав роман Хякути Наокі (百田尚樹) «Людина, яку називали піратом» (海賊とよばれた男) — бестселер, що отримав премію книжкових магазинів «Хонья тайсьо» (本屋大賞) 2013 року. Прототипом його головного героя, Куніоки Тецудзо (国岡鐵造), став саме Ідеміцу Садзо. Читачі роману виявили, що згадана в ньому книга про Маркса реально існує, почали шукати її в магазинах і засипати компанію запитами — а наклад давно розійшовся. Так «Сюндзюся» випустило нове видання. Показово й те, що в романі прямо йдеться: переваливши за вісімдесят, герой всерйоз узявся за Маркса і простудіював «Капітал» (資本論) та безліч інших праць. Це не художнє перебільшення — так і було.
Точка старту, точка фінішу — і прірва між ними
Передмова формулює головний парадокс книги, довкола якого побудовано все інше. Упорядники помітили: у Маркса (1818–1883) та Ідеміцу Садзо збігаються і відправна точка, і точка призначення.
Відправна точка Маркса — протест проти експлуатації з боку класу капіталістів. Відправна точка Ідеміцу — той самий протест: студентом в Осаці (大阪) він обурювався звичаями тамтешніх багатіїв-нуворишів (японською «нарікін», 成金) і йшов по життю з гаслом «Не будь рабом золота» (黄金の奴隷たるなかれ).
Мета в обох теж одна: суспільство, де людина живе по-людськи, де люди дружно допомагають одне одному і спільно живуть у мирі, де кожен може повністю розкрити свою індивідуальність і здібності.
Але от шляхи до цієї мети протилежні. Маркс вважав, що до ідеалу не дійти без класової боротьби — конфлікт неминучий. Ідеміцу проповідував «взаємні поступки і взаємодопомогу» (互譲互助) та «шлях гармонії» (和), що стоїть на любові до людини. Уся книга — це з’ясування справжнього сенсу цього розходження через запитання і відповіді на найрізноманітніші теми: «визволення людини», «історія і суспільство», «економіка та управління», «мораль і релігія».
«Господар крамниці» та його метод
У тексті книги співробітники називають Ідеміцу не «президент», а «тенсю» (店主) — «господар крамниці». Це не фамільярність, а принцип: Ідеміцу все життя наполягав, що його компанія — не акціонерна машина, а «сімейна крамниця».
У вступній частині він пояснює, чому взагалі дозволяє собі «давати підказки» (示唆) світові. Його улюблений приклад — воєнні роки. Військова адміністрація з її тотальним контролем покладалася лише на організацію, апарат і закони, ігноруючи справжню силу людини, — і виходив неефективний натовп. Ідеміцу ж діяв малою кількістю добірних людей, просто ставлячи в центр людину і дух гармонії.
У Маньчжурії (満州) за монопольної системи торгівлі, у Північному Китаї, де для тих самих обсягів нафти створювалися комітети та спільні збутові компанії зі штатом понад двісті осіб, — Ідеміцу давав раду лічених людьми; у Центральному Китаї лише три особи вели верхній рівень розподілу. «Ідеміцу займається такою дрібницею, як розподіл нафти» — казав він, але саме на цій «дрібниці» компанія демонструвала державі й суспільству, як виглядає людина, що по-справжньому працює.
Звідси і його повоєнна амбіція, що звучить у книзі майже як маніфест: світ зайшов у глухий кут конфронтації, ядерний вибух може будь-якої миті все знищити, і врятувати становище може лише японський дух гармонії та взаємної підтримки. Японія, «перефарбована в іноземні кольори», має повернутися до свого обличчя — і дати підказку світові, що загруз у боротьбі протилежностей. Ні більше ні менше.
Хлопчик із Мунакати: звідки взявся анти-Маркс
Ідеміцу народився в місцевості Мунаката (宗像) префектури Фукуока (福岡), де стоїть шановане святилище Мунаката-тайся (宗像神社) і де, за його словами, панували «чисті звичаї і добрі традиції». Він згадує, як у дитинстві його обурювали люди, що прикриваються законом і правами: біля місцевого храму Хоннендзі (法念寺) заїжджий проповідник навіював бабусям, що діти зобов’язані шанувати батьків за правилами синівського обов’язку, — і хлопчикові це здалося фальшю, «гачкотворським» способом замінити живе почуття казуїстикою. Так, каже він, йому з дитинства показали погану сторону іноземної ідеології прав і свобод — і добру сторону японського укладу, де сім’ю тримає не розрахунок, а довіра і людське тепло.
Батьки дали йому другу опору: невтомна праця і суворість до розкоші в поєднанні зі щедрістю до інших. «Сам будь скромним, але на людей не скупися» — цей урок він, за власним визнанням, пам’ятав і у вісімдесят.
Третьою опорою стало навчання у Вищому комерційному училищі Кобе (神戸高等商業学校). Його директор Мідзусіма Тецуя (水島銕也) сповідував «сімейну теплоту» у вихованні, а професор Утііке Ренкіті (内池廉吉) у простій промові — навіть не в лекції — сформулював думку, що перевернула життя студента: справа комерсанта — не нажива, у бізнесу є суспільне призначення, торговець — це ланка, що з’єднує виробника зі споживачем. В епоху, коли нормою вважалися спекуляція і скуповування товару, а «великий той, хто ловить момент і наживається», це звучало революційно. Ідеміцу вирішив: ось мій шлях.
Далі — вчинок, за який однокашники називали його «ганьбою училища» (学校の面汚し): випускник престижного вишу пішов на два роки в учні-підмайстри (丁稚奉公) до торгової крамниці. А потім сталася історія, яку в Японії знає кожен, хто чув про Ідеміцу: друг сім’ї Хіда Дзютаро (日田重太郎) з острова Авадзі (淡路) продав власну дачу і вручив молодій людині шість тисяч єн зі словами: це не позика — ні відсотків, ні звітів не потрібно; умови три — живи дружно з сім’єю і братами, неси свої переконання до кінця і нікому про це не розповідай. Ідеміцу називає це «прихованою чеснотою Сходу» (東洋の陰徳). У червні 1911 року (44-й рік Мейдзі) у портовому місті Модзі (門司) відкрилася фірма «Ідеміцу сьокай» (出光商会).
Синтез трьох «ізмів»: узяти добре, повернути погане
«У комунізму візьміть добре» і «Погане в капіталізмі, соціалізмі та комунізмі відправте назад за кордон». Ідеміцу казав це ще за сорок років до семінарів — і в книзі показує, що це не фраза, а робоча програма, яку фірма виконувала на практиці п’ятдесят п’ять років.
Схема така. У капіталізму він узяв вільну конкуренцію як двигун ефективності — але відкинув капіталістичну експлуатацію, проголосивши від самого заснування фірми «Не будь рабом золота». У соціалізму і комунізму взяв увагу до становища працюючої людини і повагу до трудівника — але відкинув зрівнялівку і неефективність казенного управління. Люди не рівні — є добрі і злі, старанні і ліниві, сильні і слабкі; вважати їх однаковими одиницями означає заперечувати людину. Але до всіх слід ставитися справедливо — «справедливо з додаванням людського почуття» (人情).
Цікаво, що підкріплює він це документами: у книзі повністю цитуються його тексти різних десятиліть — звернення «До десятиліття заснування» (створення фірми він датує за девізами правління: від Мейдзі через Тайсьо до Сьова), нотатки, написані 1925 року на борту пароплава «Хорай-мару» (蓬萊丸) дорогою на Тайвань (台湾), де він знічев’я розбирав капіталізм, соціалізм і комунізм, і програмний текст 1940 року «Зробімо повагу до людини нашим золотим правилом» (人間尊重をわれわれの金科玉条とせよ), приурочений до 2600-річчя імперії. Посилається він і на свою книгу «П’ятдесят років поваги до людини» (人間尊重五十年). З цих цитат видно: він справді писав про «добрі сторони комунізму» тоді, коли за симпатії до комунізму в Японії саджали, — і наполягає, що боятися ідеології може лише той, хто не має твердої власної опори.
«Сім чудес Ідеміцу»: марксизм, реалізований капіталістом?
Центральна — і найпровокативніша — частина книги називається «Шлях визволення людини» (人間解放の道). Назви розділів говорять самі за себе: «Як Ідеміцу позбувся відчуження людини», «В Ідеміцу немає капіталістичної експлуатації — усі до одного є управлінцями», «Організація міститься в серці», «Менеджмент без протистояння», «Сім чудес Ідеміцу» (出光の七不思議), і нарешті вінець: «Те, до чого прагнув Маркс, здійснено в управлінні справами Ідеміцу».
За гучними заголовками — цілком конкретна практика, яку Ідеміцу розгортає у відповідях. У фірмі немає звільнень: навіть відстаючого не виганяють, а «доводять до пуття» — розпочату людину кидати не можна. Немає пенсійного віку (定年制). Скасовано табелі обліку робочого часу (出勤簿) — дорослих людей не перевіряють, як школярів. Немає детальних регламентів і посадових повноважень: «у нас усе тримається на тому, що люди розмовляють одне з одним». Кожен співробітник на своїй ділянці — самостійний управлінець: Ідеміцу наводить армійську аналогію — генерал, штабний офіцер і унтер виконують різні функції, але всі вони військові; так і у фірмі менеджмент — це не посада, а стан духу кожного, «управління веду не я один, а всі».
Його улюблений доказ — знову з воєнних років: коли для постачання нафтою цивільного населення окупованих південних територій військові планували штат у дві з половиною тисячі осіб, Ідеміцу наполіг на жменьці добірних людей і впорався силами ста двадцяти–ста тридцяти — чим захопив навіть своїх супротивників. Організація, повторює він, існує не на папері, а в серці (組織は心の中にある). Він з іронією переповідає історію про кадровика якоїсь компанії, що з’їздив учитися менеджменту до Америки: правила вибудували суворі, а ефективність не зросла зовсім. Логіка Ідеміцу проста: там, де кожен індивід обстоює свої права, виникає протистояння — і тоді людей доводиться зв’язувати організацією і регламентом; японці ж від початку не народ протистояння, їх скріплює довіра — як у сім’ї, де ніхто не з’ясовує стосунки за корпоративними правилами.
Звідси його «великий сімейний принцип» (大家族主義): фірма — продовження японської сім’ї, де зв’язок тримається на довірі та любові, де можна дозволити собі природну «свавільність» (わがまま), бо тебе не зрадять. Він не ідеалізує: щойно в сім’ю входить гола логіка і грошовий розрахунок — як, на його думку, на Заході, — сім’я перетворюється на поле конфлікту.
Розмова з Марксом по суті
Далі книга йде марксистською проблематикою майже як за підручником — тільки з несподіваними відповідями. У розділі про мир і добробут Ідеміцу розбирає «Критику Готської програми» (ゴータ綱領批判) і знамениту формулу «від кожного за здібностями, кожному за потребами»: мета, каже він, прекрасна і збігається з моєю, але засоби — усуспільнення, диктатура, боротьба — руйнують саму людину, заради якої все затівається.
Про людську природу він міркує з опертям на живий історичний аргумент (нагадаємо, надворі 1966 рік): ось Радянський Союз п’ятдесят років будує нову людину — і змушений певною мірою визнати і власність, і прибуток, і матеріальний інтерес. Людина є людина, у неї є почуття; якщо система її заперечує, у ній рано чи пізно знову станеться революція. Світ без суперечностей — «рай на землі» — між людьми неможливий, і розраховувати треба не на ідеальну конструкцію, а на правильну поведінку в неідеальному світі. Його фірмовий принцип із цього приводу: «У добробуті — журися» (順境にいて悲観せよ): у добрі часи готуйся до поганих, не роздувай витрати в бум — і тоді в кризу зможеш діяти сміливо, коли всі довкола занепали духом.
Розділи «Історія і суспільство» та «Економіка та управління» продовжують ту саму лінію: діалектичний матеріалізм і матеріалістичне розуміння історії перевіряються на японській історії — і, за Ідеміцу, не витримують перевірки. Японія, каже він, три тисячі років була країною миру, де змінювалися не суспільно-економічні формації через революції, а хвилі асиміляції чужого. Буддизм, що загинув у країні свого народження Індії (インド) і не дав справжнього розвитку в Китаї (中国) — країні безперервних завоювань і революцій, — саме в Японії був «розжований» (його улюблене слово — 咀嚼, «прожувати і засвоїти»), став серцевиною японської релігії і був відшліфований до справжнього розквіту. Навіть епізод із ченцем Юґе-но Докьо (弓削道鏡), що намагався зазіхнути на престол, для нього лише виняток, який підтверджує правило. У роки війни, будучи членом Палати перів (貴族院), він казав китайським журналістам у Пекіні (北京): ви відвернулися від своїх учителів, а Японія зберегла і буддизм, і мистецтво, і філософію, які у вас загинули, — і, за його розповіддю, журналістам не було чого заперечити.
З цієї ж дзвіниці він судить і новітню історію: Мейдзі впустила матеріальну цивілізацію Заходу і надмірно нею захопилася, Перша світова війна породила «нуворишів» з їхнім отруєнням грошима, поклонінням золоту (拝金思想), спекуляцією і рисовими бунтами (米騒動). Довоєнний японський купець часів Тайсьо, за його гірким зауваженням, став невідрізненним від іноземного ділка, для якого гроші всемогутні. Сучасна йому Японія 1960-х, що перетворилася на «країну речей» (物の国), має перетворитися на «країну людей» (人の国) — це протиставлення «світу речей» і «світу людей» проходить крізь усю книгу як камертон.
У розділах про працю і бідність обговорюються класичні питання: чи є робоча сила товаром, чи можлива радісна праця за капіталізму, як оцінювати профспілковий рух, бідність — проблема устрою суспільства чи внутрішнього налаштування. У розділі про мораль і релігію — чи існує надкласова мораль, чи змінюється моральність з епохою, чи не є взаємні поступки і гармонія просто ширмою капіталістів, і, звісно, «релігія — опіум?» (宗教は阿片か). Заголовок одного з розділів звучить як особисте кредо: «Не ставай рабом "ізмів"» (主義の奴隷になるな) — римуючись із юнацьким «Не будь рабом золота».
Молодь, Дзенгакурен і великодушність старого
Окремої згадки заслуговує розділ про молодь і марксизм. Книга виходить у розпал студентських заворушень, і від консервативного магната чекаєш громів і блискавок на адресу лівих студентів. Натомість Ідеміцу каже: ті, хто пішов у марксизм, — це, як правило, люди, що всерйоз думають про світ; молодь справедливо обурюється сваволею капіталу і суперечностями суспільства, і її почуття справедливості — коштовність. Він не збирається лаяти ні Дзенгакурен (全学連), ні навіть Радянський Союз: «молоді й мають бути молодими», з віком вони розберуться. Сам він у студентстві читав не Маркса — тоді був бум дзен-буддизму, і він ковтав книги про Кукая (空海), Сайтьо (最澄) і Сінрана (親鸞), — але від «золотого рабства» його вберегла не ідеологія, а вчення професора Утііке і батьківський дім. Різниця між ним і марксистською молоддю, виходить, не в темпераменті і не в чесності, а в тому, який ґрунт дістався людині в юності.
Тут же — і мисленнєвий експеримент, що дав книзі назву. Співрозмовники переповідають йому чужу думку: народися Маркс в Японії — він не дійшов би до ідеї боротьби протилежностей; народися Ідеміцу на Заході — він ішов би шляхом конфронтації. Ідеміцу відповідає з рідкісною для нього обережністю: за особистий характер Маркса не поручуся, не знаю, якою він був людиною; але в загальному вигляді правильно — склад країни, національний характер, ґрунт (国柄、国風、風土) багато в чому вирішують: хто виріс у країні боротьби, іде шляхом боротьби, хто виріс у країні гармонії — шляхом взаємних поступок. Винятки є в обидва боки. Назва книги — не вирок Марксу, а питання про силу середовища над генієм.
Фінал: звіт перед духом Маркса
Останній розділ книги називається «Маркс і я» (マルクスと私) і містить глави «Марксизм і мій холізм», «Запитання двох доньок Маркса» — обіграється знаменита домашня «Сповідь», анкета, яку доньки запропонували Марксу, — і, нарешті, «Звіт перед духом Маркса» (マルクスの霊前への報告): старий японський промисловець ніби стає перед покійним філософом і доповідає, що вийшло з їхньої спільної мрії, якщо йти до неї іншим шляхом. Завершує книгу підсумкова глава «Заслуги і гріхи Маркса — і місія японців» (マルクスの功罪と日本人の使命): Марксу віддається належне — він розбудив світ і змусив самих капіталістів змінитися (Ідеміцу прямо визнає: сьогодні й капіталісти прозріли і змінюють свою поведінку — і в цьому чимала заслуга Маркса, якого «самого лаяти не можна»), — але ліки від хвороби століття автор шукає не в класовій боротьбі, а в японському досвіді гармонії, який Японія зобов’язана пред’явити світові.
Що з цією книгою робити сьогодні
Читати її варто з подвійним зором. З одного боку, перед нами унікальний документ: практикуючий капіталіст першої величини, який не з чуток знав і довоєнну, і повоєнну економіку, розбирає Маркса не як страшилку, а як серйозного співрозмовника — і пред’являє як контраргумент не теорію, а власну фірму з її скасованими табелями, довічним наймом і «людиною в центрі». Багато з того, що Захід у 1980-ті відкрив як «японську модель менеджменту», тут сформульовано від першої особи і задовго до всіляких теорій.
З іншого боку, не можна не бачити, що філософія історії в Ідеміцу — відверто націоналістична ідеалізація: «три тисячі років миру», безконфліктний імператорський дім, що простягав до народу «велику любов», Японія як учителька світу, що загруз у боротьбі. Історик знайде, що заперечити майже на кожній сторінці. Та й «сім чудес» трималися на конкретній людині і конкретній епосі бурхливого зростання — універсальність рецепта залишилася недоведеною.
І все ж головне питання книги пережило і автора, і його епоху. Якщо мета — суспільство, де людина не раб ні золота, ні вчень, — то що надійніше веде до неї: перебудова структури суспільства чи виховання людини? Маркс відповідав: спочатку структура. Ідеміцу всім життям відповідав: спочатку людина. Один із розділів книги так і називається — «Що раніше: реформа суспільного устрою чи вирощування людини?». Суперечка ця не закрита досі, і, можливо, саме тому стенограма семінарів п’ятдесятирічної давнини читається напрочуд свіжо.
Стаття ґрунтується на новому виданні книги 出光佐三『マルクスが日本に生まれていたら〈新版〉』(видавництво 春秋社): передмові до нового видання 2013 року, вступних розділах та основних главах книги.
